Перейти до вмісту

Сальо Людвиг Ількович

Перевірена версія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Сальо Людвиг Ількович
Ludwik Salo
Народився5 червня 1853(1853-06-05) Редагувати інформацію у Вікіданих
Коломия, Коломийський повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австрійська імперія Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер4 травня 1915(1915-05-04) (61 рік) Редагувати інформацію у Вікіданих
Львів, Львівська губернія, Галицько-Буковинське генерал-губернаторство, Австро-Угорщина Редагувати інформацію у Вікіданих
ПохованняЛичаківський цвинтар Редагувати інформацію у Вікіданих
ГромадянствоАвстро-Угорщина Австро-Угорщина
Національністьукраїнець[1]
Місце проживанняЛьвів
Діяльністьпедагог
Галузьфілологія
Alma materКоломийська цісарсько-королівська гімназія Редагувати інформацію у Вікіданих
Відомі учніПорайко Василь Іванович
Букшований Осип Іванович
Зварич Петро Іванович
Матеїк Ілля Іванович
Шухевич Степан Євгенович
Тофан Андрій Іванович
Знання мовукраїнська, польська, грецька, латина і німецька Редагувати інформацію у Вікіданих
ЗакладЛьвівська академічна гімназія, Сяноцька гімназія і Konarski Secondary School in Rzeszówd Редагувати інформацію у Вікіданих
Членство

Учительська Громада у Львові

Товариство Просвіта
Військове звання лейтенант
КонфесіяУГКЦ
Автограф
Нагороди
Ювілейна пам'ятна медаль 1898
Ювілейна пам'ятна медаль 1898
Ювілейна медаль 50-річчя правління Франца Йосифа для цивільних осіб і державних службовців
Ювілейна медаль 50-річчя правління Франца Йосифа для цивільних осіб і державних службовців
Ювілейний хрест
Ювілейний хрест
Званнярадник

Лю́двиг Ількович Сальо́ (нім. Ludwig Salo[2][прим. 1]; 5 червня 1853, Коломия — 4 травня 1915, Львів) — український галицький громадський діяч, педагог, класичний філолог і математик, гімназійний професор у Коломиї (1892—1905) і у Львові (1890—1892, 1905—1914), автор підручників з латини та німецької для українських шкіл, державний радник.

Людвиг Сальо зробив вагомий внесок у розвиток національного шкільництва в Галичині як голова «Шкільної Помочі»» (1894—1898), активний член товариства «Просвіта» (з другої половини XIX століття), Учительської Громади (з 1908) і останній голова Крайового Шкільного Союзу (1912—1914), в якому був також і керівником секції українського приватного середнього шкільництва. Його громадська та педагогічна діяльність сприяла поширенню освіти українською мовою та підтримці українських педагогічних традицій у складні періоди культурного відродження кінця XIX — початку XX століття.

У травні 1914 року представляв українське вчительство на VII з'їзді Імперського об'єднання австрійських середньошкільних товариств у Кракові, де був обраний віцепрезидентом організації від національних меншин Австро-Угорщини. Упродовж багаторічної викладацької практики виховав плеяду відомих діячів українського національно-визвольного руху, науки та культури, серед яких — Василь Порайко, Степан Шухевич, Осип Букшований, Кость Кисілевський, Петро Зварич та Ілля Матеїк. Помер у Львові в період російської окупації міста під час Першої світової війни. Був похований на Личаківському цвинтарі.

Життєпис

[ред. | ред. код]

Походження

[ред. | ред. код]

Народився 5 червня 1853 року в Коломиї[3]. За походженням був русин[4], а за релігією — греко-католик[3]. Його близькі походили зі Снятинського повіту[5]. На доказ тези про те, що походження батьків Людвіга Сальо є Снятинщина, історик Андрій Бойда наводить метричний запис про шлюб, укладений 27 жовтня 1850 року у Вознесенській церкві Снятина[6]. У ньому зафіксовано одруження кушніра Михайла Сала, сина ткача із приміського Залуччя, з Маріанною Вежбицькою, уродженкою Пралківців поблизу Перемишля. Цей документ прямо засвідчує вживання форми прізвища «Сало», що має ключове значення для реконструкції родинної історії. Бойда звертає увагу на хронологічну близькість між цим шлюбом і народженням Людвіга Сальо, яка становить лише близько трьох років. У поєднанні з відомостями про снятинське походження батьків Сальо це дає підстави припускати, що саме згаданий Михайло Сало міг бути його батьком або найближчим родичем. Додатковим аргументом на користь цієї версії є свідчення сучасників. Зокрема, учень професора, адвокат і діяч Легіону УСС Степан Шухевич згадував, що справжнім прізвищем його вчителя було «Сало». Це підтверджує припущення про пізнішу трансформацію прізвища на форму «Сальо», ймовірно під впливом мовно-адміністративного середовища Австро-Угорщини[7]. За інформацією історика Ярослава Дашкевича, Людвиг Сальо по батькові був Ількович[1].

Освіта і військова служба

[ред. | ред. код]

Освіту Людвиг Сальо здобув у неповній середній школі в Коломиї[4]. З 16 квітня 1878 року розпочав трудовий шлях вчителя-мовника[3]. За вищою освітою він був германістом, але йому це не завадило викладати грецьку та латинську мови як додаткові[3]. Викладав польською, українською та німецькою[3]. Учительський іспит склав 23 листопада 1883 року[3].

1 липня 1877 року Сальо був зарахований до 66-го Лойчаського піхотного полку Збройних сил Австро-Угорщини у ранзі лейтенанта резерву[8]. У 1883 році був переведений до 59-го батальйону 18-го полку(інші мови) ландверу(інші мови), що дислокувався в Перемишлі[9].

Викладацька діяльність

[ред. | ред. код]
У Сяноку
[ред. | ред. код]

Був тимчасовим учителем у неповній середній школі(інші мови) в Ряшеві, а потім 9 липня 1887 р. призначений реальним учителем при неповній середній школі в Сяноку[10][11][3]. Там він викладав латинську, німецьку та як факультатив українську[12][13][14]. 18 червня 1890 року склав іспит на вчителя з математики та фізики[3].14 жовтня 1889 р. затверджений у вчителі й отримав звання цісарсько-королівського професора[15]. За час життя у Сяноці він був членом Сяноцького відділу(інші мови) Польського гімнастичного товариства «Сокіл» з моменту фундації філії у 1889 році[16].

У Львові

[ред. | ред. код]

Вперше Людвиг Сальо був професором цісарсько-королівської Академічної гімназії у Львові в 1890—1892 роках[6]. Професор Людвиг Сальо брав активну участь у загальних зборах Руського педагогічного товариства, що відбулися 8 грудня 1891 року у Львові. Під час виборів нового складу виділу він був обраний одним із членів управи, увійшовши до кола провідних діячів товариства. Його кандидатуру підтримала більшість учасників зборів, що засвідчувало високий авторитет серед педагогічної спільноти. Під час конституювання новообраного виділу Сальо отримав відповідальну посаду заступника голови товариства. У цій ролі він долучився до визначення напрямів праці організації та підготовки широкої програми освітніх відчитів, які мали на меті пожвавити інтелектуальне життя та сприяти піднесенню рівня загальної освіти, зокрема серед львівського жіноцтва[17].

Весною 1892 року Людвик Сальо згадується серед активних учасників внутрішнього життя «Просвіти». Під час загальних зборів товариства радикальна фракція висунула власний виборчий список до виділу, де Сальо був поданий як один із кандидатів до керівництва товариством[18].

Під час VIII загальних зборів Руського педагогічного товариства, що відбулися 29 серпня 1892 року в Перемишлі, у звіті управи окремо підкреслено роль професора Людвика Саля, який у звітному періоді виконував обов'язки заступника голови товариства. У цій посаді він регулярно підміняв голову Олександра Барвінського під час його участі в роботі Державної ради, забезпечивши безперервність діяльності виділу та представництво товариства в поточних справах. Його робота відзначена як одна з ключових у підтриманні функціонування організації протягом 1891—1892 років[19].

У Коломиї
[ред. | ред. код]

24 червня 1892 р. його відправили до батьківської неповної середньої школи в Коломиї[20]. Там він очолив перший український клас, відкритий у шкільному році 1892/3, у паралельній неповній гімназії з українською (руською) мовою навчання, яка потім була сформована при польській неповній гімназії[4]. З 1893 року та протягом наступних років він викладав у школі латину, німецьку мову та математику, а також був завідувачем німецької бібліотеки для учнів[21][22]. У звіті за 1892/1893 рік вказано, що Людвиг Сальо був господарем (класним керівником) 1-го класу гімназії, де також викладав латину. Сальо викладав протягом цього навчального року в гімназії німецьку мову — у класах 4—6 та 7-му, а також математику у вищих класах — 19 годин на тиждень[23]. Як у Львові, так і в Коломиї, Людвиг Сальо викладав також і старогрецьку мову[24]. За час перебування в Коломиї його учнями були такі відомі галичани як Кость Киселівський[25], Петро Зварич, Осип Букшований, Ілля Матеїк, Василь Порайко, Андрій Тофан та ін.[6]

20 липня 1897 року Людвиг Сальо у № 152 журналу «Руслан» розмістив оголошення про те, що в 1897/98 навчальному році Товариство «Шкільна Поміч» у Коломиї оголосило набір 14 учнів Руської гімназії (підготовчі класи I—V) до свого інституту (тодішнього відповідника гуртожитку для учнів). Зголошення приймалися до кінця серпня на ім'я самого Саля, який виступав відповідальною особою за прийом кандидатів[26].

Випускники та професори Коломийської державної чоловічої гімназії з українською мовою навчання. Перший випуск, 6 березня 1900 р. Крайній справа — проф. Людвиг Сальо.

6 березня 1900 року Людвиг Сальо був присутнім на першому випуску української гімназії в Коломиї спільно із Софроном Недільським. На груповому фото його зафіксовано спільно з учнями та іншими викладачами закладу[27]. В навчальному році 1902/1903 у званні гімназійного професора завідував шкільною бібліотекою для учнів та виконував обов’язки господаря (класного керівника) VII класу[28]. Викладав німецьку мову в V–VIII класах, а також математику в IV «б» класі. Загальне педагогічне навантаження Людвига Сальо в тім році становило 19 годин на тиждень[29].

У 1902 році Людвиг Сальо продовжував працювати професором Коломийської цісарсько-королівської гімназії № 2, де викладав німецьку мову. Того ж року до гімназії зі Снятина вступив Василь Порайко. Саме в цей період між Сальо та Порайком встановилися особисті контакти. Дослідження А. Бойдою матеріалів допоміжного фонду Івано-Франківського краєзнавчого музею засвідчує, що Сальо не був безпосереднім учителем Порайка у 1902–1905 роках. Дослідник припускає, що імовірно, їхнє знайомство відбулося в гімназійній бібліотеці, куди Порайко звертався за книгами[30].

Другий Львівський період (1905—1915)

[ред. | ред. код]

Роль у житті Василя Порайка

[ред. | ред. код]

У 1905 році Людвиг Сальо повернувся викладати у Львівську академічну гімназію, де і працював до початку Першої світової війни[31]. У 1906—1907 роках Людвиг Сальо активно опікувався долею свого учня Василя Порайка, який тимчасово проживав у Львові[5]. Через політичні переслідування протягом року навчався у Львівській академічній гімназії[32]. Історик А. Бойда стверджує, що Сальо міг прийняти в себе Порайка, оскільки той як гімназист Коломийської цісарсько-королівської гімназії № 2 міг зазнати гонінь за участь в агітації за проведення виборчої реформи та виборів до Рейхсрату в 1907 році(інші мови)[33]. Ймовірно, він також допомагав юнакові в навчанні. Водночас у Львівській академічній гімназії успішність Порайка погіршилася порівняно з періодом навчання в Коломиї. Після завершення другого семестру він повернувся до Коломийської гімназії, де в червні 1910 року закінчив навчання з відзнакою[34].

Про подальші контакти Сальо і Порайка після закінчення гімназії достовірних відомостей не виявлено. Не виключено, що професор Сальо продовжував підтримувати Порайка під час його навчання в університеті, однак документальних підтверджень цього наразі немає. З початком Першої світової війни їхні контакти, ймовірно, припинилися[34].

Останні роки життя

[ред. | ред. код]

Людвиг Сальо був близьким другом Михайла Грушевського, з яким спільно керував у Краєвому Шкільному Союзі[6]. На третіх загальних зборах «Учительської громади», що відбулися 21 листопада 1910 року, Людвиг Сальо увійшов до складу головного виділу товариства. Того ж року Сальо як представник товариства активно опікувався госпітацією українських гімназій[35]. Незадовго до початку Першої світової війни Людвиг Сальо очолив Краєвий Шкільний Союз, де попередньо замінив на посаді голови Івана Кивелюка[36]. Листи і запрошення на на заходи від Сальо до М. Грушевського збережені в архіві[37][38].

У 1913—1914 роках разом з Людвигом Сальом працював син письменника Андрія Чайковського Микола. Тоді Микола Чайковський як асистент вчителя в академічній гімназії Львова згадував Саля як викладача німецької мови та голову Крайового шкільного союзу[39]. До повноважень Саля входило інспектування українських приватних шкіл, яким він намагався надати уніфікованого характеру[40].

22—23 травня 1914 року Людвиг Сальо брав участь у 7-му з'їзді делегатів Імперського об'єднання австрійських середньошкільних товариств, який проводився у Ягеллонському університеті в Кракові. На нього зібралися 30 делегатів від 22 середньошкільних товариств, щоб насамперед обговорити все ще не вирішену службову прагматику та важливі питання виховання та навчання. На Делегатському з'їзді ухвалено домовленість проводити кожне друге засідання у Відні[41]. Президентом на поточний термін обрали професора Карла Мерндля з Брно, а його заступниками — представників різних національних спільнот Австро-Угорщини, серед яких був і професор Людвиг Сальо[42]. Після завершення з'їзду міська рада Кракова влаштувала урочистий бенкет для 70 делегатів у супроводі ректора Ягеллонського університету, бургомістра міста, членів Крайової шкільної ради та представників краківської групи товариства середніх шкіл. У промовах наголошено на традиційній політичній гостинності міста[42].

Помер під час російської окупації Львова. Похований на Личаківському цвинтарі (поле № 63)[43][24]. Кошти на встановлення пам'ятника Людвигові Салю на полі № 63 Личаківського цвинтаря зібрали з ініціативи Юліана Романчука, який оголосив про збір у газеті «Діло» (№ 92, 23 квітня 1918 року)[44]. Вже після смерті Людвига Саля, 5 квітня 1919 року опубліковано його статтю «Про вихованє молодіжи» у газеті «Свобода»[45].

Нагороди

[ред. | ред. код]

Погляди

[ред. | ред. код]

Як активний лобіст створення українських шкіл, він не мало опікувався і проблемою написання підручників для учнів-українців[6]. У 1909 році Людвиг Сальо в статті «Наука німецької мови і підручники до неї: давніші (1890–94) і теперішні (1905—1909)» критикував філологічно-граматичний метод викладання німецької мови, який передбачав переклад окремих речень між німецькою та польською мовами, паралельне вивчення граматики та читання класичних німецьких творів. Він вважав такий підхід неефективним і наголошував, що навчання живої мови має бути практичним і базуватися насамперед на усному спілкуванні німецькою мовою, навіть у коротких висловлюваннях, тоді як граматика слугує інструментом навчання, а не самостійною метою. Сальо та його учні починали практикувати німецьку мову з першого класу, використовуючи викладацьку мову лише для необхідних пояснень[46].

У цій же статті Людвиг Сальо висував зауваження до підручників Petelenz–Werner для 5–8 класів, зазначив, що вони відзначалися надмірно поетичним стилем, недостатньою увагою до побутової мови та надмірно детальним викладом історії німецької літератури. На його думку, це призводило до того, що учні знали багато літературного матеріалу, але не могли ефективно спілкуватися німецькою у повсякденному житті. Сальо наголошував, що завданням гімназії є не повне оволодіння мовою, а створення основ для її подальшого вивчення, і що через вправи та практичне спілкування з носіями мови учні зможуть поступово застосовувати її у реальному спілкуванні[47]. Тут же Людвиг Сальо відзначав, що підручники Ippoldt et Stylo приділяли більшу увагу живій, повсякденній мові, а матеріали про історичний розвиток німецької літератури були скорочені до кількох відомих творів та ключових фактів з історії німецької літератури й культури. На його думку, такий підхід дозволяв учням краще засвоювати мову для практичного використання у щоденному спілкуванні[47].

Могила Л. Саля на Личаківськім цвинтарі, поле № 63. 28 червня 2025.

У 1910 році Людвиг Сальо стверджував, що до 1868 року питання навчання німецької мови в середніх школах Галичини практично не виникало, оскільки викладання велося за підручниками, призначеними для німецькомовного населення та не адаптованими до потреб україномовних учнів. Починаючи з 1867/1868 навчального року, польська й українська мови були введені як мови навчання, тоді як німецька залишалася обов'язковим предметом у всіх типах шкіл. Сальо зазначав, що викладання німецької мови було новим напрямом і не мало усталених традицій у школах, тому воно здійснювалося філологічно-граматичним методом, запозиченим із практики навчання латинської мови. Основні принципи цього методу — переклад з німецької рідною мовою та навпаки, а також систематичне вивчення граматики. Надалі до навчального процесу додавалися читання текстів, починаючи з легких оповідань і завершуючи класичними літературними творами[48].

Спогади учнів

[ред. | ред. код]
  • У своїх мемуарах «Моє життя» Степан Шухевич згадує викладача німецької мови у Львівській академічній гімназії Людвига Саля, який у той час уже був немолодим педагогом. За словами Шухевича, поширеною була думка, що справжнє прізвище професора — Сало, однак ця деталь, на його думку, не мала суттєвого значення. Сальо описаний як сивий, частково лисий чоловік із бородою, що вирізнявся чесністю, принциповістю й вимогливістю у ставленні до учнів. Шухевич наголошував, що Сальо виставляв оцінки виключно відповідно до реальних знань, «давав тільки таку клясу, на яку хтось заслужив». За цю принциповість автор мемуарів глибоко шанував учителя. Водночас така строгість професора позбавила можливості скористатися сторонньою підтримкою: за словами Шухевича, «коли б я його перепустив, тоді всі такі ґеґеси, як він, мусіли б і собі дістати перші кляси, а це ж немислиме». За результатами навчання учень отримав «поправку» з німецької мови наприкінці п'ятого класу, що зірвало юному Степанові Шухевичу його заплановану поїздку до Праги. Професор однак не висував надмірних вимог: він очікував лише, щоб Шухевич за літні канікули завчив напам'ять шість віршів, які більшість однокласників засвоїла ще протягом навчального року. Серед цих творів Шухевич згадує «Des Sängers Fluch»(інші мови) та «Der Tauber»[49].
  • Діаспорний діяч Петро Зварич згадував, що в добу свого навчання в Коломийській гімназії Людвиг Сальо був одним з його улюблених гімназійних вчителів. На час навчання Зварича в гімназії, Сальо викладав алгебру, геометрію та німецьку мову[50].
Cornelii Nepotis liber de excellentibus ducibus exterarum qentium / Для рускої молодежи видав і словарцем заосмотрив Людвік Сальо, проф. ц[ісар.]-к[оролів.] акад. гімназії. — Львів, 1897

Оцінка діяльності

[ред. | ред. код]

Оцінка діяльності професора Людвіка Саля в дослідженнях історика Андрія Бойди ґрунтується на поєднанні наукового аналізу його педагогічного спадку та активної громадської діяльності, спрямованої на меморіалізацію цієї постаті. Дослідник розглядає Саля не лише як викладача, а як духовного наставника та «батька» для галицької молоді, який, не маючи власних дітей, присвятив життя вихованню учнів та написанню теоретичних праць про педагогіку. У меморіальному аспекті Бойда акцентує на необхідності виходу за межі локального вшанування. Він ініціював заходи з благоустрою могили професора, зокрема оновлення написів до 110-ї річниці його смерті у квітні 2025 року. Водночас дослідник наголошує, що поточні зусилля є недостатніми для діяча такого масштабу, і закликає до проведення професійної реставрації місця поховання за підтримки львівської та коломийської міських рад або приватних меценатів. Важливою частиною оцінки Бойди є локалізація приватного простору професора. Зокрема, ним був ідентифікований будинок за адресою вулиця Стрийська, 1 у Львові, де Саль проживав на початку XX століття та працював над своїми трактатами. Бойда розглядає цю будівлю як один із потенційних об'єктів для встановлення меморіальної дошки, що сприятиме поверненню імені професора в топоніміку сучасного міста. Підсумкова візія дослідника полягає у визнанні Людвіка Саля постаттю загальнонаціонального значення. На думку Бойди, гідне вшанування професора має включати найменування вулиць на його честь у Львові та Коломиї, а також встановлення пам’ятних знаків на фасадах навчальних закладів, де проходила його багаторічна викладацька діяльність[7].

Пам'ять

[ред. | ред. код]
  • Після його смерті колеги й учні заснували стипендійний фонд імені Людвика Саля, мета якого — надавати допомогу учням львівських і коломийських шкіл. Фонд отримував внески від співробітників, учнів і прихильників, що прагнули вшанувати пам'ять педагога та підтримати розвиток шкільної освіти. Призначення фонду — забезпечувати матеріальну допомогу учням, які її потребували, і підтримувати ідеї, які Сальо відстоював протягом життя, зокрема піднесення рівня національної освіти та виховання молоді[44].
  • 2 січня 2025 року під час візиту історика Андрія Бойди на Личаківський цвинтар виявлено, що могила Людвига Саля перебувала у занедбаному стані. 3 січня 2025 року Бойда подав запит на ім'я директора цвинтаря Павла Богайчика. 20 січня 2025 року останній у відповіді на запит повідомив, що могилу Людвига Саля розчищено[33]. У травні 2025 року відреставровано надмогильну плиту[6].

Праці

[ред. | ред. код]
  • Cornelii Nepotis liber de excellentibus ducibus exterarum qentium / Для рускої молодежи видав і словарцем заосмотрив Людвік Сальо, проф. ц[ісар.]-к[оролів.] акад. гімназії. — Львів, 1897. — 114 с.
  • Cornelii Nepotis liber de excellentibus ducibus exterarum qentium / Для рускої молодежи видав і словарцем заосмотрив Людвік Сальо, проф. ц[ісар.]-к[оролів.] акад. гімназії. — 2-е вид. — Львів, 1907. — 122 с.
  • Сальо Л. Наука німецької мови і підручники до неї: давніші (1890 — 94) і теперішні (1905—1909) // Наша школа. 1909. — № 3—4. — С. 98—112.
  • Сальо Л. Наука німецької мови в середніх школах і підручники до неї: давнїйші Dr. Petelenz Dr. Werner (1890—94) і теперішні Ippoldt et Stylo (1905—1909). Наша школа: Науковопедагогічний журнал. — Львів, 1910. — С. 98—111.[51]
  • Сальо Л. Про вихованє молодіжи // Свобода. — Нью-Джерсі, 1919. — № 40. — С. 4.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ Існують також інші варіанти написання його імені: англ. Liudvyh Salo, пол. Ludwik Salo
  1. 1 2 Дашкевич, 1966, с. 52.
  2. 1 2 3 4 Hof- und Staatshandbuch der Österreichisch-Ungarischen Monarchie für das Jahr 1918. Wiedeń. 1918. с. 977.
  3. 1 2 3 4 5 6 7 8 Spis nauczycieli szkół średnich w Galicyi oraz polskiego gimnazyum w Cieszynie. Lwów: Towarzystwo Nauczycieli Szkół Wyższych. 1909. с. 47. Архів оригіналу за 29 січня 2025. Процитовано 2 січня 2025.
  4. 1 2 3 Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Kołomyi za rok szkolny 1893. Kołomyja. 1893. с. 94. Архів оригіналу за 8 грудня 2024. Процитовано 2 січня 2025.
  5. 1 2 Возняк, 1927, с. 1.
  6. 1 2 3 4 5 6 Бойда, Андрій (5 червня 2025). Людвиг Сальо: повернення забутого будівничого українського шкільництва. Фотографії старого Львова. Процитовано 19.09.2025.
  7. 1 2 Бойда, Андрій (5 травня 2026). Людвиг Сальо, борець за наше шкільництво. Збруч. Процитовано 5 травня 2026.
  8. ↑ Kais. Königl. Militär-Schematismus, 1878, S. 219; 356—357.
  9. ↑ Schematismus der K. K. Landwehr und der K. K. Gendarmerie, 1883, S. 46; 157-158.
  10. ↑ Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Rzeszowie za rok szkolny 1888. Rzeszów. 1888. с. 29. Архів оригіналу за 18 січня 2025. Процитовано 2 січня 2025.
  11. ↑ Sprawozdanie C.K. Gimnazyum w Sanoku za rok szkolny 1888. Sanok: Fundusz Naukowy. 1888. с. 69. Архів оригіналу за 20 листопада 2023. Процитовано 2 січня 2025.
  12. ↑ Sprawozdanie C.K. Gimnazyum w Sanoku za rok szkolny 1888. Sanok: Fundusz Naukowy. 1888. с. 68. Архів оригіналу за 20 листопада 2023. Процитовано 2 січня 2025.
  13. ↑ Sprawozdanie Dyrektora C.K. Gimnazyum w Sanoku za rok szkolny 1889. Sanok: Fundusz Naukowy. 1889. с. 30.
  14. ↑ Sprawozdanie Dyrektora C.K. Gimnazyum w Sanoku za rok szkolny 1890. Sanok: Fundusz Naukowy. 1890. с. 39, 40.
  15. ↑ Sprawozdanie Dyrektora C.K. Gimnazyum w Sanoku za rok szkolny 1890. Sanok: Fundusz Naukowy. 1890. с. 70.
  16. ↑ Wykazy członków Towarzystwa Gimnastycznego „Sokół” w Sanoku. 125 lat sanockiego „Sokoła” 1889–2014. Sanok: Towarzystwo Gimnastyczne „Sokół” w Sanoku. 2014. с. 141. ISBN 978-83-939031-1-5.
  17. ↑ Правда-1892-XXXVII, 1892, с. 173.
  18. ↑ Останні вісти, 1892, с. 181.
  19. ↑ Правда-1892-XLIII, 1892, с. 578.
  20. ↑ Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Kołomyi za rok szkolny 1893. Kołomyja. 1893. с. 51. Архів оригіналу за 8 грудня 2024. Процитовано 2 січня 2025.
  21. ↑ Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Kołomyi za rok szkolny 1893. Kołomyja. 1893. с. 50. Архів оригіналу за 8 грудня 2024. Процитовано 2 січня 2025.
  22. ↑ Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Kołomyi za rok szkolny 1900. Kołomyja. 1900. с. 50. Архів оригіналу за 13 грудня 2024. Процитовано 2 січня 2025.
  23. ↑ Sprawozdanie Dyrekcyi, 1893, с. 50.
  24. 1 2 Коваль, Романчук, Матлашенко, 2023, с. 22.
  25. ↑ Городиловська, 2021, с. 9.
  26. ↑ Сальо, 1897, с. 3.
  27. ↑ Савчук, 2017, с. 45.
  28. ↑ Звіт, 1903, с. 42.
  29. ↑ Звіт, 1903, с. 43.
  30. ↑ Бойда, 2026, с. 179.
  31. ↑ Salo, Liudvyh. Енциклопедія Історії України в Інтернеті (англ.). Canadian Institute of Ukrainian Studies. 1993. Процитовано 29 листопада 2025.
  32. ↑ Бойда, 2025, с. 20.
  33. 1 2 Бойда, 2025, с. 21.
  34. 1 2 Бойда, 2026, с. 180.
  35. ↑ Вовк, 2017, с. 38.
  36. ↑ Горак, 2025, с. 111.
  37. ↑ Крайовий шкільний союз - Грушевський Михайло СергійовичЛист Крайового шкільного союзу до Михайла Сергійовича Грушевського (№ 567) (1912). hrushevsky.history.org.ua. Процитовано 27 жовтня 2026.
  38. ↑ Крайовий шкільний союз - Грушевський Михайло СергійовичЗапрошення Крайового шкільного союзу Михайлу Сергійовичу Грушевському (№ 130) (1912). hrushevsky.history.org.ua. Процитовано 27 жовтня 2026.
  39. ↑ Чайковський, 2002, с. 47.
  40. ↑ Пахолків, 2014, с. 431.
  41. ↑ Czernowitzer Allgemeine Zeitung, 1914, с. 5.
  42. 1 2 Czernowitzer Allgemeine Zeitung, 1914, с. 6.
  43. ↑ Бойда, 2025, с. 22.
  44. 1 2 Діло, 1918, с. 4.
  45. ↑ Сальо, 1919, с. 4.
  46. ↑ Вихрущ, 2020, с. 116.
  47. 1 2 Вихрущ, 2020, с. 119.
  48. ↑ Лабінська, 2011, с. 128.
  49. ↑ Шухевич, 1991, с. 141.
  50. ↑ Коломия й Коломийщина, 1988, с. 270.
  51. ↑ Лабінська, 2014, с. 101.

Джерела

[ред. | ред. код]

Література

[ред. | ред. код]
  • Андрій Чайковський. Спогади. Листи. Дослідження: У 3 т / Упоряд. Б. З. Якимович за участю З. Т. Грень, О. В. Седляра. — Львів : Мін. освіти і науки України; Львівський національний університет ім. І. Франка; Наукова бібліотека; НАН України, Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича; Наукова фундація Андрія Чайковського, 2002. — Т. 3. — 576 с.
  • Бойда А. Музейні експонати ІФКМ як джерела для історичних портретів (на прикладі В. Порайка і родини Гоївих) // Наукові записки. Івано-Франківський краєзнавчий музей : зб. наук. пр.. — Івано-Франківськ, 2025. — № 15. — С. 17–31.
  • Бойда А. Роль Людвига Сальо в житті Василя Порайка // П’яті Грабовецькі історичні читання : тези Всеукраїнської науково-практичної конференції молодих вчених, м. Івано-Франківськ, 4 грудня 2025 р. / За наук. ред. О. І. Єгрешія, А. З. Королька, І. Я. Райківського. — Івано-Франківськ : Симфонія Форте, 2026. — С. 177–182.
  • Вихрущ Н. Б. Розвиток теоретичних засад змісту освіти в середніх школах України (друга половина ХІХ – початок ХХ століття). — Кваліфікаційна наукова праця на правах рукопису. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата педагогічних наук (доктора філософії) за спеціальністю 13.00.01 «Загальна педагогіка та історія педагогіки» (011 – Освітні, педагогічні науки). — 2020. — 240 с.
  • Відозва. Для пошанування памяти проф. Л. Саля. — Діло. — 1918. — № 92. — С. 4.
  • Вовк Л. Боротьба товариства «Учительська громада» за розбудову українського приватного шкільництва в Галичині (1910–1914 рр.). — Схід. — 2017. — № 4. — С. 37–41.
  • Возняк М. На вершинах. — Діло. — 1927. — № 58. — С. 1–2.
  • Горак Я. Епістолярні контакти родин Левицьких зі Станіславом Людкевичем. — Українська музика. — 2025. — № 2. — С. 97–117.
  • Городиловська Г. Г. Невтомний дослідник на полі української мовознавчої науки: професор Кость Кисілевський // Закарпатські філологічні студії : стаття. — Ужгород : Видавничий дім «Гельветика», 2021. — Т. 1, вип. 20. — С. 7–15.
  • Дашкевич Я. Матеріали І. О. Левицького як джерело для біографічного словника. — Історичні джерела та їх використання. — Київ, 1966. — Вип. 2. — С. 35–53.
  • Звіт дирекції ц.к. II-ї гімназії в Коломиї. Рік шкільний 1902/1903. — Коломия, 1903. — 80 с.
  • Діяльність руських товариств і інстітутів. — Правда. — 1892. — № 37. — С. 171–179.
  • Діяльність руських товариств і інститутів. Випуск XLIII. — Правда. — 1892. — Т. XIV. — С. 576–581.
  • Енциклопедія українознавства: Словникова частина: [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — ISBN 5-7707-4049-3.
  • Коваль Р. С.; Романчук О. В.; Матлашенко Л. В. Професійна діяльність українських класичних філологів (на прикладі осіб, похованих на території Личаківського некрополя). — Інноваційна педагогіка. — 2023. — № 66. — С. 20–26.
  • Коломия й Коломийщина. Збірник споминів і статей про недавнє минуле. — Філядельфія : Видання Комітету Коломиян; Наукове Товариство ім. Шевченка, 1988. — Т. 46. — 960 с. — (Український Архів)
  • Лабінська Б. І. Граматико‑перекладний метод навчання іноземних мов у західній Україні (1867–1890 рр.). — Interconexiunea paradigmelor didactice şi metodologice în predarea limbilor străine. — ULIM, 2011. — С. 126–132.
  • Лабінська Б. І. Історіографія дослідження розвитку методики навчання іноземних мов на західноукраїнських землях (друга половина ХІХ – перша половина ХХ ст.) // Науковий вісник Ужгородського національного університету. Серія: Педагогіка. Соціальна робота : стаття. — Ужгород : Видавництво УжНУ «Говерла», 2014. — Вип. 34. — С. 98–104.
  • Останні вісти. — Правда. — 1892. — № 37. — С. 181–182.
  • Пахолків С. Українська інтеліґенція у Габсбурзькій Галичині: освічена верства й емансипація нації. — Львів : ЛА «Піраміда», 2014. — 612 с.
  • Савчук М. Українські еліти Коломиї (1848—1939). — Коломия : Вік, 2017. — 87 с.
  • Сальо Л. Про вихованє молодіжи // Свобода : газета. — Нью-Джерсі, 1919. — № 40. — С. 4.
  • Сальо Л. Товариство «Шкільна Поміч». — Руслан. — 1897. — № 152. — С. 3.
  • Шухевич С. Моє життя. — Лондон : Видання Української Видавничої Спілки, 1991. — 619 с.
  • Delegiertentag des „Reichsverbandes der österreichischen Mittelschulvereine“ : [нім.]. — Czernowitz, 1914. — S. 5-6.
  • Kais. Königl. Militär-Schematismus : [нім.]. — Wien : K. K. Hof- und Staatsdruckerei, 1878.
  • Schematismus der K. K. Landwehr und der K. K. Gendarmerie : [нім.]. — Wien : K. K. Hof- und Staatsdruckerei, 1883.
  • Sprawozdanie Dyrekcyi C. K. Wyższego Gimnazyum w Kołomyi za rok szkolny 1893. — Kołomyja, 1893. — 108 с.

Посилання

[ред. | ред. код]
S:
 Твори цього автора перебувають у суспільному надбанні. Ви можете допомогти проєкту, додавши їх у Вікіджерела.
Ця сторінка належить до вибраних статей української Вікіпедії.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Сальо_Людвиг_Ількович&oldid=49073508