Перейти до вмісту

Джеймс Кролл

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Джеймс Кролл
Народився2 січня 1821(1821-01-02)[1] Редагувати інформацію у Вікіданих
Шотландія, Сполучене Королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Помер15 грудня 1890(1890-12-15)[1] (69 років) Редагувати інформацію у Вікіданих
Перт, Перт[d], Перт-енд-Кінросс, Велика Британія Редагувати інформацію у Вікіданих
Країна Сполучене Королівство Редагувати інформацію у Вікіданих
Діяльністьастроном, географ, геолог, кліматолог, науковець, натураліст Редагувати інформацію у Вікіданих
Галузьклімат[2], геологія[2], зміна клімату[2] і Льодовиковий період[2] Редагувати інформацію у Вікіданих
ЧленствоЛондонське королівське товариство Редагувати інформацію у Вікіданих
Нагороди
CMNS: Джеймс Кролл у Вікісховищі Редагувати інформацію у Вікіданих

Джеймс Кролл (англ. James Croll; 2 січня 1821(1821січня02) — 15 грудня 1890, Перт, Шотландія) — шотландський науковець, який розробив теорію кліматичних змін, основану на змінах земної орбіти. Член Лондонського королівського товариства.

Біографія

[ред. | ред. код]

Народився 1821 року на фермі Літтл-Вайтфілд, поблизу Вулфгілла в Пертширі, Шотландія, в сім'ї муляра Девіда Кролла та його дружини Джанет Геддес. Освіту здобуваав переважно самотужки[3]. У 16 років став учнем стельмаха в Колласі поблизу Вулфгілла, а потім через проблеми зі здоров'ям продавав чай в Елгіні, графство Морей. 1848 року одружився з Ізабеллою Макдональд, дочкою Джона Макдональда й Аннабелли Сайм з Форреса[4].

Музей в Андерсонівському університеті в Глазго. Будівлю знесли у 1904 році та збудували будівлею Королівського коледжу.
Інтер'єр музею Андерсонського університету

У 1850-х роках він керував готелем тверезості у Блергоурі, а згодом працював страховим агентом у Глазго, Единбурзі та Лестері. 1859 року він став доглядачем у музеї Андерсонського університету в Глазго. Завдяки доступу до університетської бібліотеки він міг користуватися книжками й самостійно вивчав фізику й астрономію, розвиваючи власні наукові ідеї[4][5].

З 1864 року Кролл листувався з Чарльзом Лаєллом[6][7] щодо зв'язків між льодовиковими періодами та змінами земної орбіти. Він висунув теорію, що зміни земної орбіти можуть спричиняти відхилення Гольфстріму, унаслідок чого до Арктики надходило б менше тепла. Більша кількість льоду тоді призводила б до сильнішого відбиття сонячного світла, створюючи механізм позитивного зворотного зв'язку. 1864 року його ідеї опублікували у «Philosophical Magazine» під авторством «Джеймс Кролл, Андерсонський університет»[8].

Співробітники Шотландської геологічної служби у 1868 році, Кролл стоїть третім зліва

Завдяки цьому він отримав посаду в Единбурзькому відділенні Геологічної служби Шотландії, де працював хранителем карт і листування. Директор служби Арчибальд Ґейкі підтримував його дослідження. Кролл опублікував низку книг і наукових статей, які «мали важливе значення для сучасної йому науки»[9], зокрема «Climate and Time, in Their Geological Relations» 1875 року. Він листувався з Чарлзом Дарвіном щодо ерозії, спричиненої річками[10].

1876 року обраний членом Лондонського королівського товариства, а Університет Сент-Ендрюса нагородив його почесним ступенем. 1880 року він залишив посаду через погіршення стану здоров'я.

Праці Кролла здобули широке визнання в наукових колах і наукових товариствах. Найвищою нагородою Асоціації досліджень четвертинного періоду є медаль Джеймса Кролла[11].

Смерть

[ред. | ред. код]

Помер 15 грудня 1890 року у Перті. Його поховали у сімейній могилі в Каргіллі, Пертшир[8].

Родинний надгробок Джеймса Кролла на кладовищі Каргілл. Імена Кролла та його дружини внизу.

Теорія льодовикових періодів

[ред. | ред. код]

Кролл був провідним прихильником астрономічної теорії зміни клімату, відомої як «астрономічна теорія зміни клімату»[12]. Використовуючи математичні формули для розрахунку орбітальних змін, розроблені Урбеном Левер'є (які свого часу привели до відкриття Нептуна), Кролл розробив теорію впливу змін орбіти Землі на кліматичні цикли. Він припустив, що зменшення кількості сонячного світла взимку сприяє накопиченню снігу, і вперше поєднав це з ідеєю позитивного зворотного зв'язку лід — альбедо, який посилює вплив змін сонячного випромінювання. Кролл також стверджував, що накопичення снігу змінить характер пасатів, що призведе до відхилення теплих океанічних течій, як-от Гольфстрім, і зрештою може спричинити самопідтримуваний льодовиковий період. Він припускав, що за великого ексцентриситету орбіти, зими будуть холоднішими, якщо в цей сезон Земля перебуває далі від Сонця. Тому у періоди значного орбітального ексцентриситету льодовикові періоди виникають із циклом близько 22 000 років у кожній півкулі та чергуються між Південною і Північною півкулями, триваючи приблизно по 10 000 років кожен[13].

Теорія Кролла передбачала існування кількох льодовикових періодів, які не збігалися в часі в Північній і Південній півкулях, а також те, що останній льодовиковий період мав завершитися приблизно 80 000 років тому. Саме тоді з'являлися докази існування кількох льодовикових періодів, і геологи були зацікавлені в теорії, яка б могла це пояснити. Однак тодішні методи датування відкладів були недостатньо точними, щоб визначити, чи відбувалося зледеніння одночасно в обох півкулях, хоча наявні обмежені дані більше свідчили на користь синхронності, ніж проти неї. Ще важливішим було те, що оцінки швидкості відступу Ніагарського водоспаду демонстрували, що останній льодовиковий період закінчився від 6000 до 35 000 років тому. Хоча цей діапазон був широким, він був достатнім, щоб спростувати теорію Кролла для тих науковців, які приймали ці вимірювання.

Праці Кролла широко обговорювалася, але до кінця XIX століття його теорія загалом втратила визнання. Однак, основна ідея про те, що зумовлені змінами орбіти коливання кількості сонячного випромінювання впливають на температуру Землі стала відома як цикли Міланковича і згодом була розвинена Мілутіном Міланковичем і зрештою, у зміненому вигляді, отримала підтвердження у 1976 році[14]. Деякі дослідники вважають, що внесок Кролла був настільки вагомим, що ці орбітальні цикли можна називати циклами Кролла—Міланковича[15].

Праці

[ред. | ред. код]
  • 1857: The Philosophy of Theism
  • 1864: XIII. On the Physical Cause of the Change of Climate During Geological Epochs. The London, Edinburgh, and Dublin Philosophical Magazine and Journal of Science 28 (187) 121—137. https://doi.org/10.1080/14786446408643733
  • 1867: XVII. On the Excentricity of the Earth's Orbit and its Physical Relations to the Glacial Epoch. The London, Edinburgh, and Dublin Philosophical Magazine and Journal of Science 33 (221) 119—131. https://doi.org/10.1080/14786446708639757
  • 1875: Climate and Time, in Their Geological Relations, a Theory of Secular Changes of the Earth's Climate. London: Edward Stanford.
  • 1885: Climate and Cosmology
  • 1889: Stellar Evolution and Its Relations to Geological Time
  • 1896: posthumous publication of Autobiographical Sketch of James Croll, With Memoir of His Life and Work, edited by J. C. Irons

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 SNAC — 2010.
  2. 1 2 3 4 Чеська національна авторитетна база даних
  3. ↑ O'Hara, Kieran D. (19 квітня 2018). A Brief History of Geology (англ.). Cambridge University Press. с. 191. ISBN 978-1-107-17618-8.
  4. 1 2 Bonney, 1901.
  5. ↑ Allaby, Michael (2009). Atmosphere: A Scientific History of Air, Weather, and Climate (англ.). Infobase Publishing. с. 209. ISBN 978-0-8160-6098-6.
  6. ↑ Index of some of Croll's correspondence. NAHSTE. Архів оригіналу за 1 жовтня 2006. Процитовано 30 липня 2006.
  7. ↑ Letters from Croll, James to Charles Lyell, 6 July 1866 - 29 March 1871. University of Edinburgh Archive and Manuscript Collections Catalogue. Процитовано 4 червня 2025.
  8. 1 2 Fred Pearce (25 серпня 2018). Caretaker who solved the ice age mystery. New Scientist. 239 (3192): 34. Bibcode:2018NewSc.239...34P. doi:10.1016/S0262-4079(18)31529-X. Помилка цитування: Некоректний тег <ref>; назва «Pearce» визначена кілька разів з різним вмістом
  9. ↑ Prof David Crichton. Croll: a forgotten hero of Perth. Архів оригіналу за 11 жовтня 2004. Процитовано 11 жовтня 2004.
  10. ↑ Croll, James, 1821-1890 (physical geologist and Keeper of Maps and Correspondence, Geological Survey of Scotland) | ArchivesSpace Public Interface. archives.collections.ed.ac.uk. Процитовано 2 серпня 2026.
  11. ↑ James Croll Medal – Quaternary Research Association. Quaternary Research Association. Процитовано 29 червня 2026.
  12. ↑ James Rodger Fleming (2006). James Croll in Context: The Encounter between Climate Dynamics and Geology in the Second Half of the Nineteenth Century (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 21 травня 2015. Процитовано 20 травня 2015.
  13. ↑ Iain Stewart (3 березня 2012). Men of Rock (Motion Picture) (English) . BBC. Архів оригіналу за 23 жовтня 2017. Процитовано 16 жовтня 2017.
  14. ↑ Hays, J. D.; Imbrie, John; Shackleton, N. J. (10 грудня 1976). Variations in the Earth's Orbit: Pacemaker of the Ice Ages: For 500,000 years, major climatic changes have followed variations in obliquity and precession. Science (англ.). 194 (4270): 1121—1132. doi:10.1126/science.194.4270.1121. ISSN 0036-8075. PMID 17790893. Архів оригіналу за 25 квітня 2023. Процитовано 14 серпня 2024.
  15. ↑ Edwards, Kevin J. (2022). 'The most remarkable man': James Croll, Quaternary scientist. Journal of Quaternary Science (англ.). 37 (3): 400—419. Bibcode:2022JQS....37..400E. doi:10.1002/jqs.3420. ISSN 0267-8179. Архів оригіналу за 5 січня 2025. Процитовано 14 серпня 2024. {{cite journal}}: |hdl-access= вимагає |hdl= (довідка)

Посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Джеймс_Кролл&oldid=48887178